ГУМАННІ ВЗАЄМИНИ БАТЬКІВ І ДІТЕЙ
Важко знайти батька чи матір, які б незалежно від їхнього віку, національності, місця проживання і рівня освіти не бажали щастя своїм дітям, не мріяли про те, щоб вони виросли здоровими, розумними і чуйними до інших, у першу чергу до батьків та рідних. Однак в житті таке виховання і взаєморозуміння досягається не завжди. Протягом усієї історії розвитку людства і становлення сім'ї, зокрема її виховної функції, так і не вдалося знайти єдиного універсального рецепту успішного сімейного виховання. У чому ж причина? Вона в тому, що однакових дітей, як і однакових батьків, не існує. Кожна особистість неповторна і самооцінна, і в питаннях взаємин між ними завжди потрібно виходити саме з цього.
Що таке "взаємини"? З наукової точки зору - спосіб стосунків між окремими людьми, що базується на симпатії або антипатії, виражає позицію кожної особистості, що спрямована на того, з ким вона вступає в контакт. Тобто,, провідне місце у взаєминах належить емоціям. Об'єктивною оцінкою взаємин виступає спільність інтересів, ближніх чи віддалених цілей, поглядів. Взаємини аналізуються і формуються в спілкуванні, яке конкретно реалізується через мову, міміку і жести, співпрацю, співпереживання, різні форми поведінки. Вони передбачають обмін думками, ціннісними установками, вивчення реального досвіду сторін з метою встановлення взаєморозуміння. Тільки при збалансованій взаємодії виникає симпатія, дружба, любов, довіра. Порушення балансу між сторонами веде до ущемлення особистісного "Я", наслідком чого бувають образи, пригніченість, невпевненість, страждання, недовіра, небажання співпрацювати.
Життя засвідчує, що взаємини між людьми, зокрема між батьками і дітьми, не завжди бувають гуманними. У чому сутність гуманних взаємин? Насамперед, це різновид моральних стосунків, які виявляються, в доброзичливості, довірі, повазі, справедливості, нетерпимості до зла, жорстокості, насилля. Гуманність є способом міжособистісних стосунків, за яких кожний ставиться до іншого як до самого себе. У цьому головний принцип гуманності.
Термін "гуманний" у перекладі з латинської мови означає "людяний". Людяність як риса характеру найповніше виявляється в любові і повазі до людей і передбачає високий рівень вимогливості.
Несформована або порушена гуманність стосунків між батьками і дітьми може призвести до формування або дітоцентричного типу сім'ї, в якій центром загальної уваги і піклування буде дитина, що спричинить у неї споживацьке ставлення до інших, у тому числі і до батьків, байдужість до їхніх проблем; або до байдужості батьків щодо задоволення природних потреб дітей та свідомого уникання ними допомоги у вирішенні дитячих проблем, психологічного і фізичного насильства над ними.
У сучасному житті багато прикладів таких порушених стосунків. Вони обертаються трагедіями і для батьків, і для дітей. Хіба можна вважати щасливими батьків, діти яких мають усе необхідне для повноцінного розвитку: гарні побутові умови, раціональне харчування, необхідний догляд, навчаються в цікавих для них студіях і гуртках, мають змогу розвивати свої таланти і здібності, а головне, відчувають до себе любов батьків, інших дорослих, але не вміють і не хочуть турбуватися про інших, ростуть невдячними, їх цікавлять тільки власні потреби і задоволення, і вони прагнуть отримати бажане будь-якою ціною. Задля досягнення поставленої мети влаштовують сцени істерики, ігнорують думку і слова батьків, не слухаються, ображають їх, ведуть себе з викликом. З роками вони стають ще більш байдужими або агресивнішими до своїх рідних, схильними до крайнощів у ставленні до них.
Від порушених стосунків страждають і діти. Ці страждання, як правило, пов'язані з відсутністю необхідних матеріально-побутових умов та уваги до дитини, її потреб і проблем, з відсутністю емоційного тепла і відчуття захищеності в навколишньому світі.
Як свідчать спостереження, в багатьох сім'ях не дослухаються і не зважають на думку дитини, нав'язують їй свою волю, порушують режим життя, показаний її віковими психологічними властивостями, карають за будь-яку провину, навіть якщо вона скоєна не навмисне, інколи б'ють жорстоко, в результаті чого нерідко виникає каліцтво.
Джерелом впевненості людини в собі є любов до неї інших. Люблячи, людина знаходить радість у радості іншого. Кількість цієї радості визначається тим, наскільки їй вдалося перебороти, егоїзм.
Дитина потребує постійного підтвердження любові до себе. Саме це почуття дає їй відчуття захищеності, безпеки і впевненості в собі. Однак, любов батьків до дитини, як і самі батьки, буває різною. Більшість батьків любить своїх дітей і ладні при потребі захищати їх ціною власного життя. Трапляється і навпаки. Деякі батьки люблять своїх дітей надто палко і хизуються як самими дітьми, так і тим, що вони роблять. У таких сім'ях дитина росте, плутаючи любов із захопленням нею, і якщо за якихось обставин не відчуває його, то поступово починає віддалятися від батьків і стає прихильною до тих, хто нею захоплюється. Якщо ж нею не захоплюються й інші оточуючі, то вона впадає в депресію. За такої любові дитина може поступово перетворитися у маленького тирана, вимогливого і зарозумілого.
Поряд із надмірною любов'ю не менш проблематичною є недостатність любові. Коли дорослі намагаються дітям не показувати своєї любові, ті можуть думати, що нікому не потрібні, або, навпаки, виключною поведінкою намагаються привернути до себе увагу, робити все і, як правило, частіше погане, щоб їх помітили, щоб до них не були байдужими.
Інтуїтивно дитина робить висновок, що, якщо дорослим байдужі її почуття, то байдужа і вона сама. Отже, діти, не отримуючи того, на що вони чекали, також віддаляються від батьків, часто ставляться до них з недовірою. Це відчуття, як правило, поглиблюється з роками.
Виховання з любов'ю передбачає відмову не тільки від сліпого обожнювання, а й від шовінізму дорослих щодо дітей.
Особливістю гуманних взаємин є те, що кожну людину сприймають такою, якою вона є. Це стосується взаємин між батьком і матір'ю, в основі яких не тільки глибокі почуття одне до одного, повага до думки, інтересів, тих справ, якими вони займаються, шанобливе поводження, а й велика відповідальність перед собою і суспільством за майбутнє їхніх дітей. Отже, приклад гуманних взаємин дітям подають батьки через стосунки між собою та ставлення до своїх батьків і до них, своїх дітей.
У сучасних умовах необхідна система виховання на основі любові і логіки, її сутність базується на тому, що ефективність виховання досягається любов'ю, яка не означає вседозволеність, не терпить зневажливого ставлення, але в той же час є настільки сильною, що дозволяє дітям робити помилки і вчитись на них. Логіка ж зосереджується на наслідках, які є результатом цих помилок. Ці наслідки в поєднанні з батьківським розумінням і співпереживанням дитячих проблем, болю і горя несуть в собі великий виховний потенціал, внаслідок чого формується самооцінка дитини, її вміння вести себе і виявляти емоції адекватно ситуацій, що виникли, грамотно вирішувати проблеми вибору, спонукає до обдумування своїх вчинків, а, отже, до відповідальності за них.
Якщо сімейне виховання розглядати з позиції інтересів дитини, то їй найбільше потрібні відчуття фізичної і психологічної безпеки. А тому найперший обов'язок батьків полягає в тому, щоб забезпечити їх дитині.
Запам'ятаймо, кожна дитина має право:
· бути любимою - без будь-яких сумнівів;
· рости у безпечному фізичному і психологічному середовищі;
· на забезпечення їй необхідних умов для вчасного інтелектуального, морального, емоційного, естетичного і соціального розвитку;
· бути вислуханою і почутою; на повагу її почуттів;
· на серйозне, уважне і шанобливе ставлення до її особистості;
· на самовираження.
Ці права дитини реалізуються через гарантії чинного законодавства, створення відповідних умов і гуманного оточення, дотримання моральних норм взаємостосунків у сім'ї та суспільстві.
Разом з тим, батьки також потребують психологічної підтримки і мають свої права в умовах сім'ї, хоч і не всі з них регламентовані офіційними законами. До таких належать насамперед ті, що стосуються права на повагу і розуміння дітьми, на увагу до їхніх проблем, на відпочинок, задоволення духовних потреб та інтересів, права на особисте життя тощо. Але реалізуються вони, як правило, тоді, коли ці батьківські права розуміють діти, сприймають їх як життєву необхідність і дають змогу батькам їх реалізувати.
Отже, основи гуманних взаємин батьків і дітей формуються завдяки взаєморозумінню, визнанню і поваги особистості кожного з них, створення кожному умов для самореалізації і самовдосконалення. Розуміння необхідності такої взаємоповаги досягається завдяки діяльнісній любові. її сутність виявляється не тільки в глибокому і ніжному почутті, а й потребі і вмінні турбуватися одне про одного, допомагати і приносити радість.
Ведемо дитину в перший клас.
Поради психолога батькам першокласників
Підготовка до школи – процес і урочистий, і хвилюючий одночасно. І не тільки для малюка, який вже через місяць стане "дорослим" школярем, але і для його мами і тата. Часом більше самих першокласників хвилюються їхні батьки, які мучаться думкою, чи готовий їх синок чи донька до першого класу. До того ж напередодні школи майбутні першокласники нерідко задають їм питання, на які складно відповісти навіть дорослому.
Саме тому ми постаралися відповісти на "недитячі" питання майбутніх першокласників і дати поради батькам про те, як підготувати дитину до шкільного життя. Поданий матеріал пропонується для батьків майбутніх першокласників та для шкільних психологів і вчителів початкових класів для роботи з батьками.
Влаштуйте прогулянку до школи. Обов'язково проведіть дитині невелику екскурсію до школи: походіть по двору і навколо неї, а потім увійдіть всередину. Бажано показати дитині, в якому класі вона буде вчитися, де знаходиться туалет (до речі, якщо дитина привчена ходити в туалет тільки вдома, то не буде зайвим під час прогулянок по місту поводити її в громадські туалети) та їдальня. Періодично можна ходити гуляти до школи, граючи по дорозі у щось. Так дорога до школи буде завжди викликати хороші асоціації у малюка.
Збирайте портфель та одягайте форму. Непогано кілька разів за місяць потренувати збори до школи: нехай першокласник самостійно надіне шкільну форму. Потім мама або тато, розкидавши його шкільне приладдя по підлозі, покаже, як збирати портфель і що куди класти.
Грайте в школу. Батьки можуть посадити дитину серед іграшок і провести "урок", при цьому попросити малюка встати, коли мама- "вчителька" входить в "клас", потім сісти за парту, взяти в руку ручку, відкрити зошит. Так для дитини не будуть незвичними ці "команди", коли вона почує їх у школі, і вона легко їх виконає. Також доведеться пояснити першокласникові, що в школі його будуть називати за прізвищем. Тому необхідно навчити його реагувати і відгукуватися на прізвище, наприклад, у грі в школу звертатися не інакше як "Петров", "Сидоров" і т. д.
До того ж безліч дитячих письменників описують у своїх розповідях маленьких дітей, які збираються піти до школи. Нехай головний герой якоїсь книжки супроводжує малюка на всіх етапах підготовки до школи. Тоді він стане впевненіше, знаючи, що безліч дітей навколо теж йдуть до школи, як і він.
Встаємо раніше. Місяця, щоб привчити дитину вставати раніше, вистачить. Досить щодня віднімати від її сну по 5-10 хвилин. Тоді першого вересня малюк не буде сонно позіхати на лінійці. Але пробудження дитини має супроводжуватися приємними для неї діями, наприклад, усмішкою або обіймами мами.
Дружимо з годинником. Необхідно поставити в кімнаті малюка годинник, навчивши його по ньому розбиратися в часі. Це стане в нагоді в школі, наприклад, щоб знати, скільки хвилин є на виконання завдання. Також важливо, щоб малюк вмів укладатися в терміни. Для цього слід скласти графік його звичайного дня і повісити на видному місці. А коли малюк буде, наприклад, малювати, грати або їсти, можна звернути його увагу на те, скільки йому ще залишилося часу на цю дію за розкладом.
Вчимося порядку. Нехай у малюка з'являться всілякі папки, коробочки, файлики, і він навчиться складати туди свої малюнки, фломастери та інші дрібниці. Розвивати цю навичку потрібно заздалегідь, щоб школяр не був Машею-растеряшею. До речі, можна розвісити по кімнаті невеликі записочки, наприклад, "акуратно повісь речі на стілець" - це буде сигналом до дії.
"Доросла" кімната. У кімнаті обов'язково повинно з'явитися щось, що говорило б йому про "доросле" шкільне життя, про зміну його статусу, щоб школяр швидше звикав. Приміром, той же письмовий стіл або можна вже зараз купити малюкові невелику шкільну дошку з крейдою.
Більше зеленого. Цей колір і стимулює увагу, і розслабляє. Бажано, щоб в кімнаті малюка з'явилося щось зелене. Психологи кажуть, що тільки після 7 років у дитини починають працювати частини мозку, які відповідають за утримання тіла в одній позі. До 7 років приборкати маленького "зірвиголову" дійсно складно. Але тим не менш протягом останнього місяця до школи батьки можуть по трохи розвивати навички посидючості в дитини. Адже в школі без них доведеться непросто.
Шийте чи грайте в шахи. Активних дівчаток можна навчити шити або плести з бісеру, а хлопчиків - грати в шахи, шашки. Бажання виграти у мами чи тата або зшити красиву іграшку "переважать" бажання дитини постійно відволікатися на все підряд і не сидіти на місці (це спрацює, тільки якщо малюка вдасться зацікавити).
Є ще один спосіб: щодня протягом місяця пропонувати дитині посидіти хоча б три хвилини, уважно розглядаючи якусь картинку. При цьому давати їй якесь завдання, наприклад, розповісти потім про свої враження чи скласти якусь історію по цьому малюнку.
Формуйте позитивний образ школи. Ні в якому разі не потрібно говорити першокласникові фрази типу "закінчилося дитинство, почалося доросле життя" або "не будеш слухати вчительку, вона тебе покарає". Так любов до школи в нього точно не виховати. Добре, якщо б перша вчителька написала листа майбутньому учневі, розповівши про те, як вони цікаво будуть проводити час у школі, скільки всього нового він дізнається, як багато друзів з'явиться. Якщо домогтися творчого підходу від учителя не вдалося, розповісти про все це повинні батьки. Ще від них вимагається більше хороших забавних історій з їх шкільного життя, наприклад, про те, як вони знайшли свого першого шкільного друга. Також можна показати першокласникові батьківські шкільні фотографії.
Не залякуйте оцінками. Казати дитині про те, що вона повинна приносити тільки хороші оцінки заборонено. Тим більше що в 1-му класі їх не ставлять. Краще вже зараз завести журнал досягнень малюка, щодня записуючи туди кожен його успіх, наприклад, "сьогодні малюк сам почистив зуби". Тоді він буде знати, що хороші оцінки - це не єдині його заслуги перед батьками і перестане боятися принести "двійку", коли буде ходити до школи.
Жартуйте над дитиною. Наприклад, прізвище - Пузирьов. "Для профілактики" образ батьки можуть іноді називати малюка Пузир або бульбашка, щоб такі прізвиська були для нього на слуху. Тоді в школі вони не будуть для нього неприємною несподіванкою.
Більше рольових ігор. В останній місяць потрібно якомога частіше запрошувати дітей у будинок (ще краще - майбутніх однокласників). Хай грають в будь-які рольові ігри: доктор-пацієнт, дочки-матері або постановки улюблених мультфільмів. Саме на основі таких ігор діти вчаться знаходити спільну мову між собою.
Не "ліпіть" вундеркінда. За місяць до школи не потрібно намагатися підтягти всі "хвости", годуючи дитину новою інформацією. Педагоги та психологи не радять відточувати уміння дитини до досконалості, наприклад, вчити його читати не 30 слів за хвилину, як годиться першокласникові, а 60. Так, з одного боку, бути лідером серед своїх однолітків приємно будь-якій дитині, але з іншого - відсутність "конкуренції" вбиває прагнення поліпшувати свої навики. У той час як успіх того ж сусіда по парті - хороший стимул для "відсталого" першокласника навчитися читати трохи швидше.
Тренуйте увагу і не тільки. Наприклад, хороша гра для тренування пам’яті і уважності: розкласти на столі десять будь-яких предметів. Нехай малюк уважно подивиться на них протягом 1 хвилини, намагаючись запам'ятати якомога більше, а потім, не дивлячись на стіл, розповість, що там лежить. Ще можна забрати один предмет і замість нього покласти другий - нехай скаже, яку річ замінили.
Дуже добре тренувати мислення прямо під час чергової прогулянки. Наприклад, дати дитині таке завдання: розкласти поняття на складові (варіант: що входить в поняття взуття?), А потім, навпаки, "зібрати" в одне ціле, назвавши поняття (варіант: кіт, собака, жираф, ведмідь - хто це?).
Нарешті, мова. Прочитавши казку на ніч, мама або тато можуть попросити малюка переказати почуту історію і відповісти на декілька нескладних питань по ній. Так першокласник навчиться висловлювати свою думку, розмірковувати на задану тему і чітко відповідати на запитання.
Аналіз малюнка
Про переживання дитини обов'язково "проговориться" її малюнок. Тому пропонуємо дитині намалювати малюнок на тему "Я і школа".
Кількість малюнків.
Ставити "діагноз" можна, тільки маючи не один, а декілька малюнків дитини. Варто врахувати, що малюнок відображає не тільки тривоги, але і бажаний хід подій для дитини.
Напрямок руху. Якщо малюнок спрямований вліво - у фокусі уваги малюка родина, підтримка батьків і емоції, які вона відчуває. Зсув вправо відповідає за соціальну сферу: на даний момент дитина реалізує себе в спілкуванні з іншими людьми.
Деталі. Важливо стежити за тим, що дитина постійно виділяє, малюючи. Наприклад, промальовані руки (з пальцями) - це його вміння пристосовуватися і встановлювати відносини, акцент на гудзиках у героїв малюнків - прагнення піти у себе.
Контури. Чіткі контури по всьому малюнку (або в якихось деталях) - центри напруги для дитини або ж джерела обмеження в якихось її діях.
Штрихування. Якщо малюк по-різному зафарбовує предмети, значить, у ньому "живе" відразу декілька емоцій, які іноді суперечать одна одній. Може бути, йому з якоїсь причини морально важко.
Колір. Для кожного малюка - потрібен окремий колірний "словничок". Щоб його скласти і по ньому "розшифрувати" його емоції, можна пограти в гру, задаючи дитині запитання: "Якщо це радість (або будь-яка інша емоція), якого вона кольору?".
"Я" на малюнку. Чим краще малюк промальовує (колір і плавність ліній) себе на малюнку, тим впевненіше він відчуває себе в своєму тілі і в світі. Чоловічок, намальований тонкими лініями, "паличками" - можливо, у малюка велике фізичне або інтелектуальне навантаження. Дитина взагалі не малює себе - вона не відчуває себе членом соціуму.
